Історичний нарис про Верхівський аграрний фаховий коледж ВНАУ

Багато сіл і міст України славляться своїм легендарним походженням, багатовіковою історією.
Є на карті України і маленька подільська перлина – село Верхівка, яке знане у кожному куточку держави. І не лише тому, що має цікаву історію творення і розвитку, а, насамперед, тому, що має село свій вищий навчальний заклад – Верхівський аграрний коледж ВНАУ.
Коли в’їжджаєш в село, перше, що кидається в вічі – коледж. І немає значення, з якої сторони села в’їжджати, технікум знаходиться на горі та ще й стоїть посеред розкішного парку, тому не помітити його просто неможливо.
Розміщується коледж в колишньому поміщицькому маєтку польських панів Сабанських.
Ще в XVІІ ст. землі Поділля були загарбані польськими магнатами. Багато маєтків належало графу Феліксу Потоцькому.
У XVІІ ст. верхівські землі і селян Ф.Потоцький подарував поміщику Сабанському. Спочатку пан Сабанський мав невеликий будинок, але, збагатившись на викупі селян внаслідок реформи 1861 року та на торгівлі вовною, у 1861 році він починає будівництво палацу. Велось будівництво з 1861 року по 1894 рік. На той час кожен польський магнат намагався збудувати такий палац, щоб не було йому подібних. Тому будували переважно в стилі еклектизму, що означає «змішування». Верхівський палац, який збудований за задумом архітектора Косаревського, це також еклектика: змішані елементи романського і пізньоготичного архітектурних стилів.

Навчальний корпус Верхівського агарарного фахового коледжу ВНАУ
Одночасно з будівництвом палацу проводилась закладка парку на площі 21 га. деревами, які привозились в дорослому віці з різних місцевостей України і Західної Європи.

Окраса парку – двохсотлітній ясен
До 1917 року в маєтку жили брати Генріх і Вітовт Сабанські. А коли грянула революція в 1917 році, вони залишили свої землі і втікали до Польщі (при втечі загинули). Селяни ж кинулись все трощити і ламати але, дякуючи Григорію Котовському, палац був взятий під охорону. В бувшому поміщицькому маєтку було засновано кінний завод, а в 1921 році на його базі відкрито школу сільськогосподарського учнівства, точніше трудову колонію для безпритульних дітей. В цій школі налічувалось 150 дітей, батьки яких загинули під час революції та громадянської війни. Школа проіснувала до 1926 року.
В 1922 році в селі Верхівка було відкрито агропрофшколу з дворічним строком навчання. Школа розмістилася в приміщенні колишнього керуючого панським маєтком ( тепер – приміщення сільської ради). В агропрофшколу набирали випускників початкових шкіл, реальних училищ, гімназій, тому вік її перших учнів був різний – від 13 р. до 20 р. Країні потрібні були спеціалісти – хлібороби, але через важкі матеріальні умови багато учнів не змогли навчатися і залишили школу. А перший випуск в 1925 році нараховував лише 13 учнів.
В 1926 році, після ліквідації с/г учнівства, агропрофшколі було передано панський палац і садибу, в якій і зараз розміщено технікум.
В 1930-1931р.р. агропрофшкола була реорганізована в сільськогосподарський технікум буряківництва.
В 1931році ліквідовано Гуменський технікум садівництва і городництва і приєднано до Верхівського технікуму.
В 1934 -1935 навчальному році Верхівський технікум буряківництва було реорганізовано в сільськогосподарський технікум рільництва.
На початку 1935 -1936 н.р. до Верхівського технікуму переведено учнів ліквідованого Полонського с/г технікуму Хмельницької області.
А в 1936р. – 1937р. Верхівському технікуму передано майно ліквідованого Вінницького с/г технікуму.
Останні роки перед Великою Вітчизняною війною технікум був одним з кращих навчальних закладів України.
В роки тимчасової окупації в навчальному корпусі жили румуни і учні румунської с/г школи, яка була організована для румунських дітей. Але, за свідченням місцевого населення, під назвою с/г школи ховалась школа для підготовки диверсантів з румунської молоді.
А в башті флігеля технікуму в 1943 році радянські парашутисти встановили радіостанцію, яка передавала інформацію на Велику землю.
В листопаді 1943 року для координації діяльності підпільних груп, які вели диверсійні роботи в тилу, над цибулівським лісом опустився парашутний десант в складі 8 чоловік на чолі з капітаном Богдановим. У технікумі ними була встановлена радіостанція для зв’язку з Великою Землею. Розвідники разом з підпільною групою займались диверсіями між залізничними станціями Демківка – Ладижин, Вапнярка – Христинівка. Збирали інформацію військового значення і передавали в центр.
14 березня 1944 року територія села Верхівки була звільнена від ворога військами ІІ Українського фронту. 23 березня 1944 року навчальний заклад відновлює свою роботу. Директор технікуму Ганченко Л.Є., завуч – Фастовець М.А., викладачі –Лісова С.С., Сошинська А.П. проводять значну роботу для відновлення спустошеного господарства та навчальної бази, налагодження навчально – виховного процесу.
Було проведено прийом відразу на І, ІІ, ІІІ та на ІV курси а 28 березня 1945 року відбувся перший післявоєнний випуск.
В 1947 році при технікумі відкрите відділення механізації сільського господарства.
В 1956 році до Верхівського сільськогосподарського технікуму переведено учнів старших курсів ліквідованої Вінницької школи по підготовці керівних кадрів. В 1958 році відділення механізації переведено з Верхівки в Ладижинський технікум механізації с/г. А в 1959 році до Верхівського технікуму переведено учнів старших курсів Чернятинського сільськогосподарського технікуму.
В 1973 році у Верхівський сільськогосподарський технікум переведено Комаргородський сільськогосподарський технікум.
В 1991 році в технікумі було відкрито відділення «Землевпорядкування». До відкриття нового відділення закінчили будівництво нового корпусу – лабораторного.
А потім в житті Верхівського технікуму появилась чорна смуга. Постановою Кабінету Міністрів від 29 травня 1997 р № 526 та наказу Мінсільгосппреду України від 17 червня 1997 року № 190 «Про вдосконалення мережі вищих аграрних навчальних закладів» Верхівський с/г технікум було ліквідовано.
Відділення «Землевпорядкування» було передано Ладижинському радгоспу – технікуму, а відділення «Захист рослин» та «Агрономія» перейшли до Іллінецького радгоспу – технікуму.
Але завдяки зусиллям дирекції технікуму, зокрема його директора Олександра Михайловича Кушніра, громадськості села ( по даному питанню був зібраний сход села за ініціативою голови сільської Ради Вишневського Михайла Сергійовича – випускника технікуму), депутатів Верховної Ради – Василя Лантуха та Івана Ямкового, технікум було збережено. І згодом (через 2 місяці) вийшов наказ № 141 від 5 вересня 1997 року «Про створення Верхівського сільськогосподарського технікуму, як структурного підрозділу Вінницького державного сільськогосподарського інституту».
В 1998 році Верхівський технікум відкрив відділення «Організація виробництва».
В 2008 році відкрито відділення «Виробництво і переробка продукції рослинництва», в 2009 – «Зелене будівництво і садово-паркове господарство».
Багато керівників бачив Верхівський сільськогосподарський технікум за роки свого існування. Часто змінювались директори, особливо на перших порах.
В 1922 році це був Тодосенко І.А., в 1923р – Плискін В.І., з 1924 р. – Шевчук І.П., з 1933 – Паранюк Ю.Г., 1944-45 р.р. – Ганченко Л.Є.,
з 1933 по 1940 р.р. технікум з 1940 по 1944р. директором
очолював Солейко П.Т., був Пастух В.К.

Гончар В.О. 1945-1953 р.р.


Смоляр Ф.І. 1954-1958 р.р.
З 1983 року директор Верхівського сільськогосподарського технікуму Вінницького державного аграрного університету, з серпня 2009 року директор Верхівського коледжу ВДАУ


Кушнір Олександр Михайлович

Відмінник освіти України,

Кандидат наук

      Працюючи на посаді директора Кушнір О.М. провів велику роботу, щодо створення матеріально-технічної бази навчального закладу.
За його безпосередньою участю побудовано лабораторний корпус, виробничі будівлі науково-дослідного господарства, житлові будинки, газифіковане студмістечко . Він є ініціатором і автором публікацій : педагогічний всеобуч , студентське самоврядування за виробничим принципом, сортова чутливість гороху на систему удобрення і застосування пестицидів, безвисадковий спосіб вирощування насіння цукрових буряків. З ініціативи Кушніра О.М. в навчально-дослідному господарстві створено регіональне демонстраційне поле прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, впроваджених у виробництво регіону. Підготовлено понад 5 тисяч спеціалістів для агропромислового комплексу. Олександр Михайлович здійснює не тільки керівництво, а й не полишає мистецтво вчителя – є викладачем землеробства – основної хліборобської дисципліни. Студенти уміло застосовують ділові рольові предметні ігри та їх елементи, проблемно-пошукові ситуації, олімпіади, дослідницьку роботу , з задоволенням відвідують заняття та з щирою повагою відносяться до директора-викладача. Він кандидат сільськогосподарських наук. Проводить велику методичну роботу, а також заняття з головними спеціалістами райсільгоспуправлінь області. Під його керівництвом розроблено кваліфікаційні завдання загальноосвітніх і спеціальних предметів, написано ряд навчальних програм.
Завдяки організаторським здібностям, високому професіоналізму, сумлінному ставленню до виконання посадових обов’язків О.М.Кушнір нагороджений «Знаком пошани» та удостоєний почесних звань «Відмінник освіти» й «Відмінник аграрної освіти».
Під керівництвом О.М.Кушніра працює більше 80 працівників коледжу, 34 з них – викладачі. Отже, навчальний процес забезпечують висококваліфіковані педагоги, з них – кандидат наук – 1, Кушнір Олександр Михайлович; викладач-методист – 1, Кушнір Валентина Василівна, почесного звання «Відмінник аграрної освіти» удостоєні Дмитренко А.А., Сагайдак О.І., Кушнір В.В., Слюсар П.Я., Ткачук М.Й.; «Відмінниками освіти» є Кушнір О.М., Кушнір В.В., Нижник Л.П., Базелян Ю.С., Слюсар П.Я., викладачів вищої категорії – 9, першої категорії – 12.
Значною мірою викладацький колектив є молодіжним. Отож працюють молоді викладачі і водночас набувають життєвої мудрості, бо мають доброго наставника – заступника директора з навчально-виховної роботи Анатолія Артемовича Дмитренка, який працює на цій посаді понад три десятиліття.
Педагогічний колектив забезпечує якісну підготовку фахівців для аграрного сектора економіки.
Під керівництвом викладачів – спеціалістів студенти займаються дослідницькою роботою. В коледжі закладено і проводяться досліди:
1.Вплив рівня інтенсивності удобрення і технологій на продуктивність гороху, по матеріалах якого було захищено кандидатську дисертацію директором коледжу Кушніром Олександром Михайловичем.
2.Ефективність післясходових гербіцидів на посівах кукурудзи.
3.Вплив біостимуляторів росту на врожайність і якість зерна ячменю.
4.Оцінка технологій вирощування цукрового буряку залежно від рівня ресурсного забезпечення.
5.Екологічна оцінка сортів сої.
6.Вплив доз і строку внесення азотних добрив на посівах озимої пшениці.
7.Ефективність гербіцидів у посівах соняшнику залежно від строку і способу їх внесення.
Результати польових дослідів висвітлюються на науковій конференції, де студенти виступають з науковими повідомленнями. Також дані польових дослідів використовуються в навчальному процесі.
В коледжі функціонує демонстраційний полігон інтенсивних технологій вирощування основних с.г культур, на базі якого проводиться районні і обласні семінари зі спеціалістами і керівниками господарств.

Має коледж два навчальних корпуси, один з них для лабораторно – практичних робіт.

Є клуб на 300 місць, гуртожиток, їдальня, бібліотека та читальний зал, спортивний комплекс.

Все це розташовано на території мальовничого парку, закладеного відомим німецьким ландшафтним дизайнером Кроненбергом ще в ХІХ столітті. Територія парку – 25 га, 20 га залишилось ще з панських часів, а 5 га колектив працівників технікуму досадив власними силами.
Парк Верхівського коледжу є державним пам’ятником природи. Це парк ландшафтного типу, в якому налічується 86 видів декоративних дерев та кущів, понад 400 видів трав’янистих рослин і багато квітів. Флора парку багата рідкісними видами рослин, серед яких бук лісовий, дуб кошенільний, горобина звичайна, горіх сірий, берека звичайна, тамарикс стрункий, дуб червоний (болотний), катальпа бігонієвидна, горобина широколиста, туя західна, модрина європейська, таволга середня, клен червоний, явір (клен несправжній), яловець сланкий, сосна веймутова, клен сріблястий. Також є багато вікових дерев: старі дуби, ясени, клени, каштани, ялини, сосни, верби, липи, тополі та інші. Не одне дерево зустріло тут свій столітній ювілей.

Постановою колегії Державного Комітету РМ УРСР по охороні природи № 22 від 22.07.1972 році парк коледжу занесено в республіканську номенклатуру пам’ятників садово – паркового мистецтва України. Парк постійно доглядається студентами та працівниками технікуму. За кожною студентською академічною групою закріплена певна ділянка, де впродовж навчального року проводяться всі необхідні роботи.

Має технікум чимало новобудов. Це, зокрема, на базовому навчальному господарстві, де студенти проходять практику, набувають навиків та умінь.
Зведено також приміщення для відгодівлі ВРХ, свиноферми, молочно – товарна ферма. Упорядковано майданчики сільськогосподарських машин, адже є їх в наявності солідна кількість. Зокрема, автомобілів – 13, тракторів – 11, грунтооброблювальної техніки – 24 одиниці, посівної техніки – 7, кормозбиральної техніки – 2, бурякозбиральної техніки – 2 одиниці.

Верхівський коледж гордиться своїми випускниками. «Нашого славного цвіту – по всьому світу». Може ці слова трохи й перебільшують сутність, але хіба можна сказати інакше, якщо наших славних випускників знає вся Україна, гордиться ними, користується плодами їхньої праці. З 1922 по 2009 рік технікум підготував багато спеціалістів різних профілів. Серед них техніків-механіків майже 500 чоловік, агрономів – буряководів та кормовиробників – більше 5 тисяч, агрономів по захисту рослин – майже 1,5 тисяч, землевпорядників – майже 150 чоловік, організаторів виробництва –250 чоловік.
Гортаючи сторінки літопису історії Верхівського коледжу, не можна не зупинитися на іменах тих його випускників, які стали його окрасою:

Асаулюк Микола Григорович – заступник голови Тростянецької райдержадміністрації
Левінський Олександр Михайлович – І-й віце – президент Академії будівництва України, заслужений працівник містобудування та архітектури України й Росії;
Легун Віктор Антонович – голова правління ЗАТ «Вінницця млин»;
Павліченко Анатолій Олександрович – начальник Головного управління
Агропромислового розвитку Вінницької ОДА
Темрієнко Валерій Олександрович – директор СТОВ «Колос» с. Капустяни, заслужений працівник освіти України;
Солодкий Юрій Федорович – директор ТОВ «Ободівка Агро»;
Іванішін Василь Артемович – директор Крижопільського ХПП;
Багнат Павло Андрійович – заввідділом земельних ресурсів
смт. Крижопіль;
Бондаренко Василь Степанович – начальник управління агропромислового розвитку Бершадської районної державної адміністрації;
Андрейцев Антон Федорович – представник Українсько-Американського проекту навчання фермерів с. Бирлівка;
Авраменко Олексій Петрович – заввідділом земельних ресурсів Тульчинського району;
Мартинюк Станіслав Миколайович – екс-голова районної ради смт.Чечельник
Бабич Микола Вікторович – головний агроном Подільської продовольчої групи;
Куцулима Петро Іванович – директор Чечельницького молокозаводу